Чому нам так важко розмовляти іноземною мовою?
Чому ми вчимо іноземну мову в школі 11 років, потім в університеті 5, а сказати інколи нічого не можемо?
Ми можемо розказати вивчену тему «Визначні пам’ятки України» чи «Столиця України – Київ», а простий діалог з іноземцем побудувати не можемо.
Іноземна мова – це дуже особлива дисципліна, відношення і навчання має бути особливим. Важливим є сам процес розмови та висловлювання своїх думок. Інколи навіть рідною мовою ми не можемо висловити те, що маємо на увазі, складно підібрати слова. А що ж вже говорити про іноземну?
Необхідно відмітити, звичайно, що у нас процес вивчення іноземної мови є недосконалим. Коли ми в навчальному закладі намагалися щось сказати, і виходило це граматично невірно, нас постійно виправляли, можна було також отримати низький бал і в більшості випадків краще було нічого не говорити. З часом здається, що це щось неможливе, бо скільки ми б не говорили, нас постійно виправляли. Може це відповідно педагогічних методик правильно, але на практиці показує, що діти і дорослі бояться говорити іноземною мовою.
Дуже важливим фактором є запас слів. Близько 1000 слів вистачить, щоб на побутову рівні спілкуватися іноземною мовою. І кожен, хто вивчав в школі іноземну мову, володіє таким запасом. Але ж в чому річ? Чому ми нічого не можемо сказати?
Так, як я маю досвід вивчення англійської мови за українськими методика (школа, університет), а польської і німецької за «власними мелодиками», хочу поділитися своїм досвідом. Обидві мови я вивчала в середовищі мови і це вже великий плюс, хоча зіштовхнулася з багатьма проблемами, які вже панували в моїй голові.
Коли я тільки розпочинала розмовляти іноземною мовою, постійно думала як правильно збудувати речення, яке слово у якій формі має бути. Інколи було таке, що всі слова знаю, а речення не можу сказати. А найголовнішою проблемою було те, що був у мене страх розмовляти. Боялася, щось не те сказати, що люди мене не зрозуміють, але в більшості випадків все розуміли. А як навіть не розуміли, то просили ще раз пояснити іншими словами. Я просила всіх мене постійно виправляти, але ніхто такого не робив і ще й дивувалися для чого мене виправляти? Мій страх розмовляти іноземною мовою поступово зник. І як не дивно, через те, що мене ніколи ніхто не виправляв. Я себе відчувала спокійного в будь-якій розмові. Тільки з часом, коли вже вільно розмовляла іноземною мовою, стала думати як граматично правильно будувати речення. Тобто спочатку я вчилася говорити, а потім вчила граматику. Пізніше я дійшла до висновку: щоб починати досконало вивчати граматику, потрібно навчитися не боятися розмовляти.
Так само ми вчимо рідну мову. Дитина спочатку вчиться розмовляти і її ніхто не виправляє за кожним реченням. А пізніше, коли вже дитина володіє достатньою кількість слів і може подумати, як збудувати речення, вчить граматику.
Тому, друзі, просто говоріть! Говоріть з помилками, не думайте про граматику, про будову речення і тоді ви дійсно вивчите мову.
Напишіть чи ви згідні з моїми думками? Можливо у вас інший досвід?